Проповідь виголошена за богослужінням 26 вересня у Борисо-Глібському семінарському храмі
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа!
Батьки та брати! Зі свого життєвого досвіду, нехай можливо поки що й малого, ми вже частково пізнали, як огидно буває лицемірство та удавання перед людьми. Коли людина напоказ зарозуміло й удавано виставляє свої нібито добрі справи, а серце ж її сповнене всіляких та різноманітних зловмисностей.
Ось у сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо грізні, викривальні слова Господа щодо книжників та фарисеїв. Господь не тільки викриває їх, але й прямо називає «зміями і породженнями єхиднини», адже книжники та фарисеї це були люди дуже шановані в єврейському народі, це була еліта та зразок благочестя. Так думали прості люди. За що ж Господь так суворо викрив їх перед людьми? Зі східного двору храму, де Господь вимовляв Свою грізну промову на фарисеїв, відкривався вид на долину Кедронську; там, по схилах Елеонської гори, були гробниці пророків; найпівденніша гробниця і тепер відома під ім’ям гробниці пророка Захарії. Дивлячись на ці пам’ятники і перенісши свій погляд від однієї гробниці до іншої, Господь говорив: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам’ятники праведників, і кажіть: Якби ми були за днів батьків наших, то не були б спільниками їх у пролиття крові пророків; таким чином ви самі свідчите, що ви сини тих, що побили пророків» (Мт. 23:29-31). Тут Господь відкриває їхні істинні думки, фарисеї намагалися всім показати, ніби старанно вшановують пам’ять своїх старозавітних страждальців за істину і чесноту, засуджуючи своїх батьків убитих пророків. Але тут одна брехня, одне низьке лицемірство! Тут Господь ніби каже їм: «Ви зиждете труни пророків: яка в тому користь, коли серце ваше є вертеп ворожнечі і смерті, як би ви тепер утрималися від убивства пророків, коли вже поклали в серці вашому убити Господа пророків?». які побили пророків» (Мт. 23:29-31). Тут Господь відкриває їхні істинні думки, фарисеї намагалися всім показати, ніби старанно вшановують пам’ять своїх старозавітних страждальців за істину і чесноту, засуджуючи своїх батьків убитих пророків. Але тут одна брехня, одне низьке лицемірство! Тут Господь ніби каже їм: «Ви зиждете труни пророків: яка в тому користь, коли серце ваше є вертеп ворожнечі і смерті, як би ви тепер утрималися від убивства пророків, коли вже поклали в серці вашому убити Господа пророків?». які побили пророків» (Мт. 23:29-31). Тут Господь відкриває їхні істинні думки, фарисеї намагалися всім показати, ніби старанно вшановують пам’ять своїх старозавітних страждальців за істину і чесноту, засуджуючи своїх батьків убитих пророків. Але тут одна брехня, одне низьке лицемірство! Тут Господь ніби каже їм: «Ви зиждете труни пророків: яка в тому користь, коли серце ваше є вертеп ворожнечі і смерті, як би ви тепер утрималися від убивства пророків, коли вже поклали в серці вашому убити Господа пророків?».
«Змії, породження єхиднини! як втечете ви від засудження до геєни?
Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників; і ви інших уб’єте та розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста». Вже неминуче засудження нависло над головами фарисеїв, бо їхні запеклі серця вже не могли пом’якшитися. Господь пророкує, що і його апостолів, цих справжніх мудреців і книжників вони не пощадять і зрадять тій самій долі, якою зрадили пророків їхні батьки.
«Се, лишається будинок ваш порожній». Господь уже не називає цей храм Своєю домівкою, Він зрікається нього: з цього дня він уже не Мій, а ваш! Я не більше дбатиму про нього, зберігатиму його, він буде скоро спустошений, зруйнований, спалений, а з ним запустіє і Єрусалим, і вся ваша земля. «І вийшовши Ісус пішов від храму». І з того часу більше в ньому не з’являвся. Чи можна уявити яка пекельна злість і ненависть проти Христа спалахнула в серцях книжників та фарисеїв? Ця ненависть звела Господа нашого Ісуса Христа на Хрест.
Ми, батьки і брати, як на вигляд еталон благочестя виявився на перевірку вмістилищем будь-якої злості і навіть Богогубства. Який же урок ми можемо винести з цього євангельського зачатку? Спостерігаємо за собою, чи немає й у нас схожості з тими давніми фарисеями? Адже іноді і ми засуджуючи чийсь гріх говоримо в собі: я б так не вчинив. Але опиняючись перед гріхом з легкість чинимо так само. Іноді ми волею чи не волею граємо на публіку, одягаючи на себе маску уявного благочестя та побожності. Невже й ми хочемо підпасти такому ж засудженню? Звичайно ж ні. Давайте краще приймемо цю євангельську розповідь як застереження, викорінюватимемо із себе всяке зло, будь-яку неправду, що б не було у нас жодного приводу до роздвоєного життя, пам’ятаючи слова Спасителя: «бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірством» (Лк. 12:1 ). Амінь.
