Новомученики та сповідники
Випускники ОДС
які зазнали тюремного ув’язнення і мук за віру
Минулі десятиліття похмурого безбожжя та безжального фізичного винищення духовенства та мирян у СРСР багато в чому порушили наш наступний зв’язок із духовними традиціями християнського минулого та їх живими носіями. І тому особливо потребуємо молитовного поминання всіх тих, хто постраждав за віру Христову: був розстріляний, замучений, убитий, помер від хвороб і голоду в таборах. Сьогодні вони, імена яких знає один Бог, є нашими молитовниками та представниками перед Господом Богом, і ми віримо, що їхніми молитвами Господь зміцнить Святу Церкву у тих труднощах, які сьогодні їй доводиться переживати.
На сьогоднішній день нам відома доля лише небагатьох випускників дореволюційної семінарії, на коротких життєписах яких хотілося б зупинитися. Зазначимо, що це життєписи наших попередників. І, слухаючи долі наших побратимів, давайте замислимося — наскільки ми сьогодні, живучи в теплі та затишку, готові до таких випробувань. Отже, долі семінаристів:
З них випускник 1899
Cвящ. Георгій Авраамович Садовський – народився с. Захаровська 1877р. у сім’ї священика. У 1895 р. зарахований перший курс ОДС. 1905 р. висвячений у диякона. 1908р. висвячений у священики. Служив у с. Яски, Біляївська область.
Довідка-характеристика, видана Яською молдавською сільською радою, каже, що він з 1932 по 1937 р.р. займається агітацією та ходінням по селу, а 1937 року активно закликав до збору підписів проти закриття церкви.
8 грудня 1937 р. – заарештовано.
22 грудня трійка УНКВС на Одещині винесла вирок про розстріл.
27 грудня1937 — розстріляний.
Реабілітовано 6 вересня 1989 р.
За спогадом дочки отець Георгій ніколи не знімав рясу та хрест навіть під час гонінь, перехрестившись, казав своїм дітям: «Що буде, то буде, а хрест – святиню з себе не зніму».
Випускники 1905 року – 2 особи:
1) Трибратський Георгій Миколайович – священик, син священика, народився у м. Одесі. Служив у с. Ясенове ІІ, Любашівського р-ону, Одеської області.
25 грудня 1934 р. був заарештований Одеським облуправлінням НКВС.
9 квітня 1935 року Засуджено Особливою Нарадою при НКВС СРСР на 5 років виправно-трудових таборів. Був звинувачений у «контрреволюційній пропаганді та агітації».
Подальша доля невідома.
2) Васильківський Євген Георгійович — священик, місце народження Подільської губернії. Служив у с. Шпаків, Херсонської області.
З 1914 року служив у Могилівській губ., у с. Садківці.
У 1929 році засуджений Особливою Нарадою при НКВС СРСР на 3 роки концтаборів, було висунуто звинувачення щодо «контрреволюційної агітації». Відбував покарання у Соловецькому таборі особливого призначення.
27 жовтня 1930 року справу було переглянуто і Особливою Нарадою при Колегії ОГПУ священика Євгена Васильковського було засуджено до розстрілу за проведення з ув’язненими бесід духовного змісту, відмовлявся від роботи з релігійних переконань.
Через місяць 27 листопада 1930 року священика Євгена Васильковського було розстріляно.
Випускник 1909 року
Машкевич Юрій Миколайович – священик, син священика, народився у с. Новоселиця Вінницької області. До 1934 року працював бухгалтером Радіотехнічного вузла.
27 лютого 1934 року був засуджений судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР і засуджений на 5 років виправно-трудових таборів у Бамлаг (Байкало-Амурський виправно-трудовий табір).
23 травня 1935 р. був засуджений до вищої міри покарання — розстрілу, який був замінений 10-ма роками ув’язнення в Соловецькому таборі Особливого призначення, де і в лагпункт «Кремль», працював бухгалтером фінчастини.
Але 9 жовтня 1937 року особлива трійка при УНКВС по Ленінградській обл. засудила священика Георгія Машкевича на розстріл.
27 жовтня так званий «соловецький етап» 1111 ув’язнених завантажили на баржі та перевезли до урочища Сандармох у Медвежьєгірському районі Карелії, де їх усіх розстріляли. Тут 3 листопада був розстріляний священик Георгій Машкевич
Урочище Сандармох – найбільше на Північному Заході Росії місце масових розстрілів та поховань жертв політичних репресій, в’язнів сталінських таборів 1937-1938 років. Переважно це були спецпоселенці та ув’язнені Біломорсько-Балтійського каналу та Соловецьких таборів, а також мешканці навколишніх сіл. За різними даними, в урочищі Сандармох розстріляли від семи до дев’яти з половиною тисяч людей.
Випускники 1911 року – 3 особи:
1) Афендик Сергій Іванович – священик, народився у с.Миколаївка-Ганське, Херсонській губ.
Служив у с.Ясенове II, Любашівський р., Одеська обл.
2 грудня 1937 р. було заарештовано Любашовським РВ УНКВС УРСР по Одеській обл.
5 грудня трійкою при УНКВС УРСР Одеської обл. був звинувачений в «антирадянській агітації та пропаганді» та засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу.
І 17 грудня 1937 року священик Сергій Афендік був розстріляний.
2) Чалий Іван Іванович – протоієрей, народився у с.Ново-Петрівка, Херсонській обл.
Служив на Херсонщині, в селах Михайлівка, а потім на Снігурівці.
1919 року закінчив Московську Духовну Академію. Після революції йому довелося повернутися до Херсона. Отримав парафію на Херсонщині у с. Гола Пристань (нині це місто), храм свт. Миколи. У 1928 було конфісковано все майно, сім’ю виселили в одну кімнату церковної сторожки.
1930 року був заарештований, нібито, за зрив м’ясозаготівлі. Відбував покарання у будинку попереднього ув’язнення, потім його перевели до Херсонської в’язниці. У в’язниці о. Іван провів майже рік. Після ув’язнення він тяжко захворів і для отримання необхідного лікування був переведений до Одеської єпархії.
У м. Одесі о. Іван служив у храмі св. Олексія людини Божа близько року до її закриття.
З 1932 по 1938 р. служив у Михайлівській церкві до її закриття.
О.Іоан прослужив у сані священика 26 років.
18 березня 1938 р. був заарештований і за два дні трійкою при УНКВС по Одеській обл. був звинувачений у «приналежності до церковно-фашистської організації». Засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу.
І через півтора місяці 8 травня 1938 року протоієрей Іоан Чалий був розстріляний.
Священномученник Антоній (Панкеєв Василь Олександрович) – єпископ, народився у сім’ї священика, у с. Садове, Херсонський у., Херсонська губ.
У 1915 р. у Петрограді прийняв чернечий постриг, став ієромонахом Антонієм. І тут 1917 р. закінчив Духовну Академію.
З 1917 викладав в Одеській Духовній Семінарії до її закриття.
27 серпня 1924 року був хіротонізований Патріархом Тихоном у єпископа Маріупольського, і призначений вікарієм Єлисаветградської єпархії.
Пізніше був засланий до Харкова. А в 1926 був арештований, після чого відбув 3 роки ув’язнення в Соловецькому концтаборі, і 3 роки в засланні в м. Єнісейську.
З 1933 р. призначений єпископом Білгородським.
25 лютого 1935 був знову заарештований і засуджений до 10 років позбавлення волі в Дальлазі Хабаровського краю.
У лютому 1938 року розпочато нову справу.
На початку березня 1938 року обвинувачених було перевезено з табору до Благовіщенської в’язниці.
17 березня Трійка НКВС засудила їх до розстрілу.
1 червня 1938 р. єпископ Антоній (Панкеєв) разом з архієпископ Онуфрієм (Гагалюк) був розстріляний.
У лику святих прославлений Російською Православною Церквою, пам’ять відбувається 1 червня.
Один випускник 1913 року
Тихонов Дмитро Якович – священик, народився у с. Євгенівка, Тираспольський у., Херсонська губ. Батько був псаломником місцевої церкви.
З 1913 по 1929 служив у с.Паркани, Тираспольський р., Молдавська АРСР.
У 1929р. почалася колективізація у Лівобережному Придністров’ї та т.зв. «Ліквідація куркульства як класу». Серед перших репресованих заборів виявився і о.Димитрій.
18 травня 1929 року його заарештували «за політичними мотивами», а 3 листопада цього ж року Особливою Нарадою при Колегії ОГПУ засуджено до 3 років позбавлення волі, у зв’язку з нібито «контрреволюційною діяльністю».
9 серпня 1932 року о. Димитрія було засуджено на 3 роки посилання в Північний край.
Подальша доля священика Димитрія Тихонова невідома.
Випускники 1915 року – 3 особи
1) Панкеєв Павло Олександрович — священик, син священика, брат свящмч. Антонія (Панкеєва Василя Олександровича), народився в с. Садове (Фаліївка), Одеський у., Херсонська губ.
З 1923 по 1934 рік служив у с.Ширяєве, Ананьївський р., Одеська о.
18 грудня 1934 р. був заарештований Молдавським обласним управлінням НКВС і ув’язнений до Тираспольської в’язниці.
Під час арешту о. Павло був звинувачений у тому, що «не доносив про к/р діяльності свого брата, єпископа Антонія (Панкеєва) і не повідомив про 2-тижневе перебування брата у нього в гостях».
16 квітня 1935 р. було звинувачено Спецколегією Головного Суду Молдавської АРСР у «контрреволюційній діяльності». Проходив у справі разом із протоієреєм Леонідом Кротковим (Випускник ОДС 1911 року).
Був засуджений до 5 років позбавлення волі у віддалених таборах НКВС із конфіскацією особистого майна, із поразкою у правах на 5 років.
Священик Павло Панкеєв помер у Тираспольській в’язниці у 1934р.
2) Торський Антоній Никодимович — священик, народився в с.Софіївка, Олександрійський у., Херсонська губ.
Служив у Томській області, Кривошеїнському районі.
1933 року його заарештували. Проходив за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності».
Був засуджений до 10 років ВТТ. Подробиці відбуття покарання невідомі.
У 1937 р. був заарештований у с. Болотна, Томська область. На момент арешту працював помічником бухгалтера пекарні хлібокомбінату.
З обвинувального висновку: «…Кидав у тісто дрібне скло, дрібні цвяхи, підсипав пісок — робив це систематично…»
Засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу.
І 8 жовтня 1937 р. священик Антоній Торський у Томську було розстріляно.
3) Климентьєв Михайло Денисович (Деонісевич)-священик, народився в с. Клинці, Одеської губ., в сім’ї священика. Закінчив Семінарію та вступив до Ростовського університету, на юридичний факультет. Після закінчення 3-го курсу розпочалася громадянська війна.
Служив у Ростовській, а згодом у Донецькій області.
У 1928р. брав участь у диспуті з антирелігійниками, «розбив їх у пух і порох», відмовився співпрацювати з владою, за що йому пообіцяли не забути цього.
У 1929 році о. Михайла заарештували. Його звинуватили у «контрреволюційній діяльності» та засудили до 3 років ВТТ.
З 1930 до 1932 року відбував покарання в Белбалтлазі.
У 1932 році відмовився зректися сану і був засуджений ще на 3 роки.
В 1936 був звільнений, після чого жив у сел. Рудченкова, на Донеччині, працював фельдшером підземного медпункту шахти N17-17 Біс тресту «Рутченковугілля» в Донецьку.
Незабаром 17 вересня цього ж року о. Михайла знову заарештували і 13 січня 1937 року Спецколегією Донецького облсуду було звинувачено у «к/р діяльності», та засуджено до 10 років позбавлення волі, до 5 років поразки у правах.
Проходив у груповій справі «Справі групи священиків Донецька. Донецьк. 1937р.».
Звинувачення у провадженні до/р діяльності не визнав.
З 1937 до 1942 року, тобто. з 10-ти 5 років провів у Магаданській області, Севвостлазі Північно-Східному виправно-трудовому таборі. Далекосхідний край (нині Магаданська область). 24 травня 1942 року священик Михайло Климентьєв помер у таборі.
Випускники 1916 року – 2 особи:
1) Венцель Володимир Петрович – священик, народився сім’ї священнослужителя у с. Трикрати Вознесенського району.
Служив у Розділянському районі, під його окормленням знаходилися села: Кіровське, жовтневе, Антонівка, Покровка та ін., хутори Буденівське та Н.Дмитрієвське.
10 вересня 1937 р. було здійснено обшук та арешт о. Володимира.
Його звинуватили у контрреволюційній діяльності та агітації серед колгоспників, залученні до храму дітей дошкільного віку.
«Допитаний у цій справі винним себе не визнав, але наявність показань свідків цілком підтверджують його злочинну діяльність» і цієї підстави також достатньо, щоб направити справу на розгляд Судової Трійки Облуправлення НКВС м.Одеси.
15 вересня 1937 року Трійкою при УНКВС на Одещині Роздільнянського району засуджено до розстрілу.
2 жовтня 1937 року вирок було виконано.
2) Легейда Микола Ілліч – священнослужитель, народився у с. Новгородка, Дніпропетровська обл.
Служив у с.Коломна Вишневолоцький р., Тверська обл.,
9 лютого 1938 був заарештований, а 13 лютого засуджений до 10 років ВТТ.
Покарання відбув у Сіблазі 2 роки із 10-ти. (Його підрозділи розташовувалися на величезній території спочатку Сибірського потім Західно-Сибірського краю)
12 лютого 1940 року о. Микола Легейда помер у таборі.
3) Замша Петро Миколайович – протоієрей.
Був заарештований у похилому віці у Херсоні.
Із в’язниці вивезено у невідомому напрямку. Подальша доля рідним не відома.